Коломієць Г., Романенко А., Громенко В. «Про сільське господарство та його вдосконалення»
Сільське господарство — справа відповідальна.
Досвід різних народів світу показує: успіх в сільському господарстві має той, хто ставиться до землі як до дитини, любить її, використовує вікові традиції, володіє сучасними знаннями.
В Степу дуже давно сформувалися найродючіші грунти – чорноземи. При густому рослинному покриві й за сприятливих кліматичних умов для виникнення шару ґрунту завтовшки 1–2 см потрібно приблизно 500 років! А для нормального росту рослин шар грунту має становити щонайменше 50 см. Він формується за 25 тис. років, а це 355 поколінь українців (з сучасною середньою тривалістю життя)!
Вміст гумусу в ґрунтах півдня України знижується поступово. Всі до цього звикли, тому не виникає стресу, відчуття необхідності рятувати ситуацію. Але проблема низьких врожаїв, все частіших «сезонів неврожаю» є очевидною.
Основна причина – виснаження ґрунтів внаслідок невдалих технологій. Вже більше сторіччя Степ на 70% розораний. Тривале переорювання чорноземів спричинило їх деградацію, підсилення ерозійних процесів та, як наслідок, поступове зниження врожаїв.
Нині середньорічні втрати гумусу чорноземів в Україні перевищують 1 т/га. Вміст гумусу залежить від надходження до грунту органічної речовини. За сучасної структури посівних площ з основною та побічною продукцією з поля виноситься 65—70 % органічної маси, що створюється культурами сівозміни.
Органіка не надходить, грунти виснажуються, врожайність падає. При цьому частішими стали посухи, суховії, інші несприятливі погодні умови, спричинені глобальними змінами клімату.
Інший погляд на регулярне переорювання грунту
Про переваги оранки відомо багатьом. Вона сприяє знищенню бур’янів, шкідників та збудників хвороб, дає рівну поверхню. Інша думка є маловідомою, але дуже важливою, щоб нею нехтувати.
Під час оранки грунту відбувається руйнування його структури, знищуються корисні мікроорганізми, поверхня оголюється, підвищується чутливість до посухи, провокується вітрова та водна ерозія тощо.
Просто відмовитись від оранки неможливо – необхідно забезпечити правильне протікання процесів, що формують родючий ґрунт.
Необхідно підтримувати структуру грунту. Нерозораний ґрунт складається з грудочок. Поміж грудочок є вільні простори, які сприяють проникненню у ґрунт води і повітря. Відмерлі корені рослин залишають у ґрунті канали. Разом з ходами дощових черв’яків вони формують системи вентиляції та водопостачання. Завдяки ним запасається не тільки дощова вода, а й підземна роса. Все це створює умови для перетворення бактеріями вільного азоту у нітрати, які засвоює рослина. З кожним розорюванням грудочки руйнуються, ґрунт зі структурованого стає однорідним та ущільнюється.
Для покращення структури грунту рекомендують використовувати поверхневий обробіток грунту на глибину до 5 см. Треба визначити правильні сівозміни та їх дотримуватися. Корисним є розпушування грунту за допомогою рослин з глибокою кореневою системою, наприклад, висівати буркун, гречку. Наявність у верхньому шарі ґрунту органіки – соломи, опалого листя, перегною, компосту, мульчі, залишків рослин оберігає грунт від перегрівання чи охолодження, зупиняє процеси водної та вітрової ерозії, накопичує вологу.
Покращують структуру ґрунту багаторічні бобові трави, однорічні бобово-злакові сумішки, озимі зернові, кукурудза.
Зменшити кількість бур’янів та хвороб дозволять «розумні» сівозміни, що враховують потреби господаря та грунту.
Цікавий та корисний досвід
Кукурудза між виноградом дуже позитивно впливає на виноград за рахунок летких або розчинних у воді виділень надземної частини, а коріння ячменю виділяють токсичні для винограду речовини.
Для відлякування попелиць доцільно висаджувати цибулю, часник, чорнобривці, гірчицю, м’яту та більшість ароматичних трав. Для приваблення комах, що поїдають попелиць, — божої корівки, мухи-журжалки, золотоочки саджають запашні трави, кропиву і сидерати.
Корінь буркуну виділяє вуглекислоту, яка розчиняє в материнській породі важкодоступні елементи (фосфор, калій, магній, селін) і підтягує їх у верхні шари ґрунту. Коріння до 2-3 м проникає в ґрунт, руйнує щільну плужну підошву, розпушує ґрунт. Після буркуну 85% вологи, накопиченої за осінньо-зимово-весняний період, залишається в ґрунті по кореневих ходах. На другий рік буркун накопичує в ґрунті 350-400 кг діючої речовини азоту на 1 га, а 1 ц аміачної селітри — лише 34 кг. За 2 роки культивування буркуну в грунті залишається 30-40 т органічних добрив на 1 га. Буркун полюбляє нейтральні ґрунти з ph 6-7.
На кислих грунтах добре почувається фацелія. Її висівають густо, перед цвітінням скошують, культивують і через тиждень висівають повторно – так декілька разів за літо. Результат – кислотність грунту наближено до нейтральної.
Змішані посадки культур
В змішаних посадках застосовують рослини, які відлякують або дезорієнтують комах-шкідників. Багато комах відшукують рослини для харчування за запахом. Якщо посадити біля капусти рослини, які сильно пахнуть, наприклад, чебрець або шавлію, або обприскати її екстрактом цих трав, вони заглушать запах капусти і зроблять її менш привабливою для шкідників — земляних блішок і капустяної совки. Рекомендується базилік саджати біля бобів – для захисту від бобової зернівки, часник — біля троянд – для захисту від попелиць, петрушку – біля спаржі.
Настурція відлякує білокрилку, тлю, колорадського жука, гусениць капустянки. Полин гіркий відлякує мурах, капустяну і морквяну муху, яблуневу плодожерку, земляних блішок, білокрилку; м’ята перцева – мурашок, попелиць, земляних блішок, гусениць капустянки, білокрилку. Тля не любить запаху більшості ароматичних трав, а також цибулі та цибулі-шніта, часнику, чорнобривців, гірчиці, коріандру, фенхелю. Пижмо зменшує пошкодження овочів земляними блішками і капусти – гусеницями капустянки. Часник відлякує личинок капустяної мухи і яблуневої плодожерки; котяча м’ята, коріандр, настурція, чорнобривці — колорадського жука. Тютюн, м’ята, рута, пижмо, полин лікувальний і гіркий, котяча м’ята відлякують земляних блішок; котяча м’ята, настурція – зелену персикову тлю; чорнобривці – деякі види нематод.
Щоб трави не розросталися і не заглушували основну культуру, їх слід висівати рідкісними вкрапленнями в її ряди або по краях грядок у вигляді окантовки.
Уникнення оголення поверхні грунту
Сьогодні поля часто залишаються без рослинного покриву після збору врожаю.
Рослинні рештки, що вкривають нерозораний ґрунт, рятують його від пересихання влітку та перемерзання зимою. В них мешкають живі організми, які утворюють гумус.
Незахищений рослинним покривом грунт більше потерпає від водної та вітрової ерозії. Краплі зливових опадів вибивають грунтові частинки на висоту до 1 м і на відстань 1-4 м. А рослинність є фізичним захистом від руйнівної дії дощових крапель.
Для змиву 1 т ґрунту по зябу відкритої ріллі потрібно в 4—7 разів менше води, ніж із посівів озимої пшениці, та у 20 разів менше, ніж з посівів багаторічних трав. 3 1 т незарегульованих талих вод змивається 129 кг ґрунту по зябу, 16—33 кг — з посівів озимих.
Добре протиерозійне покриття грунту створюють зернові культури — озима пшениця, ячмінь. Найбільш ерозійно небезпечними є просапні — картопля й кукурудза на зерно. Ерозійна небезпечність цукрових буряків з квітня до червня низька, а в наступні місяці у зв’язку з наростанням потужної листкової поверхні підвищується на тривалий період. Отже, не можна залишати грунт голим – треба посадити або озимину, або сидерати.
Гумус зберігає вологу в грунті
Навколо часток гумусу утворюються плівки води. В 1 кг ґрунту, що містить 2% органічної речовини, може утримуватись до 200 см3 води. А якщо у ґрунті 5% органіки, то утримується в 10 разів більше води – до 2000 см3 (2 л!). Такий ґрунт здатен повністю вмістити 150 мм опадів, що випали протягом години. За відсутності дощів рослини використовують вологу, яку запасено навколо гумусових часток. Отже, при зменшенні вмісту гумусу зменшується вміст вологи у ґрунті та підвищується його чутливість до посухи.
Вигоди мульчування
Мульчування поверхні ґрунту — це агротехнічний прийом, коли ділянки ґрунту повністю або в міжряддях покривають рихлим шаром якогось матеріалу, найкраще органічного. У природі непокритий стан ґрунту є аномальним. Для мульчування використовують гній, торф, компости, рослинні залишки, солому, макуху; при паровій сівозміні — грубі пожнивні залишки, такі як кукурудзу, сорго, суданську траву тощо.
Темна мульча притягує сонячне проміння і швидко поглинає тепло, що сприяє кращому прогріванню ґрунту, швидкому таненню снігу навесні. Світла мульча відбиває сонячні промені, що захищає коріння рослин від впливу високих температур.
Мульча затримує випаровування вологи, сприяє рівномірному розподілу води у поверхневих і нижніх горизонтах, поліпшує структуру ґрунту, захищає ґрунт від розмивання та розвіювання, не дає проростати бур’янам.
При мульчуванні в умовах посухи непродуктивні втрати вологи зменшуються в 1,7, а при достатньому зволоженні — у 3 рази. Суттєвий позитивний вплив на режим вологи встановлено до глибини кореневмісного шару — 50 см!
Після покриття ґрунту мульчею починається її пошарове розкладання, в результаті якого у грунт потрапляє органічна речовина, інтенсивніше утворюються кислоти, які підвищують доступність для рослин фосфору і калію. Мульча, внесена під пар, біологічно зв’язує азот іпізніше віддає його рослинам.
Вже після кількох років мульчування обсяг пір, що заповнюються водою і повітрям, значно збільшується, отже, поліпшується повітро- і водопроникність грунту.
Для закладення мульчі використовують дискові, відвальні та безвідвальні машини. Мульчують усі ґрунти, крім важких суглинистих і ґрунтів з надмірним зволоженням.
Урожайність сільськогосподарських культур внаслідок мульчування підвищується на 20—25 %, навіть, за умов посухи.
Солому та інші пожнивні залишки — на мульчу
За мульчування пожнивними залишками відбуваються такі біологічні зміни: посилюється діяльність мікроорганізмів у верхньому шарі ґрунту, збільшується чисельність комах, черв’яків, які переробляють мульчу, збільшуючи вміст гумусу та інших корисних речовин, накопичуючи родючий шар. Ґрунтові й поверхневі бактерії використовують зелену масу мульчі як додаткове джерело поживних речовин, тож стає можливим перетворення органічних субстанцій на мінеральну форму, доступну для живлення рослин.
Застосування соломи для мульчування ґрунту при вирощуванні злакових і кукурудзи ефективне у дозі 6—8 т/ га.
Спалювання соломи шкодить грунту, живим організмам та дає свою частку до глобальних змін клімату.
Чудо-сидерати
Сидерати – рослини, які вирощують з метою їх подальшого закладення в грунт як органічного добрива. До сидеральних культур належать люпин, буркун, ріпак, гірчиця та ін. Сидеральні пари застосовують в господарствах, які відчувають нестачу органічних добрив. Вони є особливо ефективними на піщаних, інших легких та еродованих грунтах.
Сидерати затіняють грунт, пригнічують бур’яни, є фітосанітарами, перешкоджають водній та вітровій ерозії, покращують агрохімічні, водно-фізичні властивості грунту, його структуру.
Зелені добрива сприяють боротьбі з хворобами сільгоспкультур, наприклад, люпин в своєму складі має токсичні алкалоїди, які згубно діють на колорадського жука, він залишає поле та не зимує на ньому.
Сидерати позитивно впливають на якість сільськогосподарської продукції. Особливо цінні сидерати бобових рослин (вони фіксують азот з повітря; люцерна – 200-500 кг/га, конюшина — 150-300 кг/га, люпин – 250-400 кг/га, буркун — 200-300 кг/га, горох, соя – до 150 кг/га).)
Використання сидератів дозволяє замінити 30 т/га перегною. При цьому коефіцієнт використання рослинами азоту із зелених добрив в перший рік вище, ніж з гною.
Куліси – захист від вітрової ерозії
На землях, підданих вітровій ерозії, чисті пари заміняють зайнятими, сидеральними і кулісними. Куліси з високостебельних рослин охороняють грунт від видування навесні і влітку, а взимку сприяють снігозатриманню. Силу вітру послабляє смугове розміщення культур, коли чергуються однолітні культури зі смугами багаторічних трав.
Кулісні культури — гірчиця, соняшник, сорго, кукурудза та ін. Найбільш поширені одно- і дворядні куліси, які розміщують перпендикулярно або під невеликим кутом до напрямку панівних вітрів, а на нерівних площах — упоперек схилів. Відстань між кулісами повинна бути кратною ширині захвату культиватора і не перевищувати 10-15-кратну висоту куліс.
Лісосмуги – охоронці полів
Вкрай важливі для підвищення родючості ґрунтів полезахисні лісові смуги. Вони вгамовують вітер та стримують пилові бурі, затримують сніг та зберігають вологу для майбутнього врожаю, не дають зливам змивати родючий грунт з полів.
На полях, які захищені лісосмугами, швидкість вітру знижується на 20-30%, вологість повітря збільшується на 3-5%, в два рази знижується непродуктивне випаровування вологи. Врожайність зернових підвищується на 3-5 ц/га. Лісосмуги стримують рознесення вітром отрутохімікатів, якими обробляють поля, а також є притулком для багатьох видів тварин.
Полезахисні лісові смуги мають бути невід’ємними елементами сучасних агроекосистем.
Рецепт корисного компосту
Компост корисний для всіх без винятку рослин. Він не викликає опіків коріння, забезпечує збалансоване харчування рослин. Компост покращує структуру грунту, підвищує вміст гумусу, робить грунт пухким, оптимально волого-і повітропроникним, легким для обробки.
Є декілька рецептів приготування компосту: в ямі, в купі, в коробі. Більшість городників не рекомендує робити компост в ямі внаслідок неможливості забезпечити вентиляцію.
Для компостної купи рекомендують вибрати затінене місце, яке б не підтоплювали дощі чи ґрунтові води. Якщо оберете сонячну ділянку – маса буде пересихати. Корисно накрити її чорною поліетиленовою плівкою або іншим підручним матеріалом. Це допоможе компосту продовжити період розкладання залишків до глибокої осені.
Що закладати в компост? Підходять майже всі органічні рештки, окрім бадилля картоплі, помідорів та качанів капусти. Можна додавати і залишки їжі, і зіпсовані продукти, але пам’ятайте: компост – не смітник! Жири, шерсть, сміття, кістки, синтетика не мають потрапляти до нього. І навпаки — такі рослини, як кропива дводомна, валеріана, кульбаба, деревій покращують якість майбутнього добрива. Напівфабрикатами гумусу є опале листя багатьох дерев. Не спалюйте листя, перетворіть його на добриво!
Щоб уникнути неприємного запаху, що виходить часом з компостної купи, не треба кидати рибні відходи. Білкові сполуки, що містяться в них, розкладаючись, виділяють неприємний запах, який, до речі, приваблює комах. Траву не можна закладати товстим шаром, бо вона злежується і туди не надходитиме повітря. Доцільно чергувати м’які та тверді органічні рештки. На кожен невеликий шар трави кидайте пару лопат звичайної землі. Тим самим ви внесете потрібні мікроорганізми і попередите злежування.
Для хорошого компосту надзвичайно важливим є провітрювання та зволоження. Повітря, волога, тепло допоможуть мікроорганізмам зробити корисний компост.
Щоб сховати ділянку, де готується компост, посадіть біля неї квіти, що в’ються.
Рецепт компосту в купі. Закласти органічні рештки у формі купи. Можна покласти поперек купи горизонтальні довгі товсті палиці через кожні 30-40 см, для полегшення провітрювання маси. Ними зручно розпушувати купу та забезпечувати киснем дозріваючу масу. Навіть, якщо палиці почергово витягати, то залишаться отвори, які допоможуть правильно приготувати компост. Ще один спосіб уникнути стомлюючого розпушування вилами — це попередня установка в центр компостної купи пластикової чи азбестоцементної труби з отворами для надходження повітря.
Рецеп компосту в коробі. Огородіть підручними матеріалами ділянку площею залежно від ваших потреб. Майте на увазі, що весь вміст «скриньки» час від часу потрібно перелопачувати (провітрювати), тому подбайте про зручний доступ до неї. Змайструйте одну стінку так, щоб вона відкривалася чи знімалася. Зробіть дренаж з дерев’яних трісок, соломи чи інших грубих решток. Закладіть масу для компостування. Корисно додати пласт за пластом курячий послід. Накрити плівкою або листям дубу.
Компост готовий тоді, коли інгредієнти перетворяться на однорідну темно-коричневу масу без неприємного запаху. Не варто турбуватись, що він не дуже дрібненький, зате корисний.
Високих та смачних врожаїв!
Органіку треба вносити правильно
Ефективність органічних добрив залежить від технології їх внесення. Органіка повинна бути або на поверхні ґрунту, або у верхньому його шарі, не глибше 5 см, щоб бактерії, які дихають киснем, могли перетворити їх на гумус. Якщо органічні рештки, особливо гній, будуть більш заглиблені у ґрунт, «працюватимуть» з ними інші бактерії, які живуть у безкисневих умовах. В результаті виділятимуться шкідливі для рослин кислоти, аміак, метан, та потенційний врожай знизиться.
Вирощуємо степ
Степ – це великий організм, який, завдяки природній саморегуляції, насичує ґрунти гумусом, підтримує оптимальну вологу, захищає землі від ерозії. Отже, варто докласти зусиль для того, щоб створити серед своїх полів степові ділянки.
Природне відновлення повністю знищеної степової рослинності на ріллі триває довго – протягом 80-100 років. Скоротити цей шлях дозволяє метод «агростепу» професора Д.С. Дзибова. Він передбачає заготівлю травосуміші, її засівання на ділянках, де хочемо створити степ, та догляд в перші роки. Починаючи з другого року життя агростеп придатний для заготівлі сіна або випасання худоби з нормою навантаження 0,2-0,3 голови/га. Протиерозійна функція агростепу висока − на схилах вона зменшує стік опадів на 95-97%.
Агростеп стає притулком для диких тварин, збільшується біорізноманіття агроландшафтів, зберігається і відновлюється генофонд рідкісних та типових видів.
Протягом наступних років агростепова екосистема самопідтримується, як природний степ, без енергетичних і матеріальних витрат з боку людини. Агростеп (агролуки) – найбільш дешеві джерела екологічно чистого корму з рентабельністю 250-300 %. На 2-3 рік після відновлення пасовища його продуктивність збільшується від 100-400 до 1000 кг сіна на 1 га. Ці показники не є максимальними і можуть досягати 1400-2700 кг сіна на 1 га. Витрати на вирощування агростепу становлять приблизно 11 тис. грн. на 10 га (за цінами 2009 р.).
Відмовитись від Степу означає не тільки назавжди втратити величезну кількість живих істот, а і відхилити найдешевший механізм збереження та підвищення родючості ґрунтів, створений самою Природою.
Додаткову інформацію за даними темами можна отримати за тел.: 067-397-87-32, 097 449 18 61.
Матеріали готували Г. Коломієць, к.б.н., зав. лабораторії еколого-економічного оцінювання природних ресурсів Інституту агроекології та природокористування НААНУ, А. Романенко, старший науковий співробітник регіонального ландшафтного парку «Приінгульський», В. Громенко, власник екологічного фермерського господарства.